Клуб розмовної англійської Toastmasters

Багато років тому я працювала в польській компанії Can-Pack корпоративним викладачем бізнес англійської. І ось одного разу мій студент Сергій запросив мене на засідання клубу розмовної англійської Toastmasters. Це було настільки цікаво, що понад 15 років я досі пам’ятаю ті відчуття, коли стояла перед усіма учасниками клубу,

доповідаючи non-stop протягом 2 хвилин на одну із запропонованих ведучим тем. Відчуття були різні. Переважно — страх і ніяковість, розуміння, що нереально ВАЖКО ГОВОРИТИ англійською так довго! Проте було іще дещо. Цінним було те, що мою промову оцінювали з точки зору граматики, лексики, вживання pause fillers тощо. Детально. Безжально)) Це був виклик, який я прийняла. І з того часу почала вивчати англійську мову ще ретельніше, почала працювати ще уважніше і старанніше над вимовою, використанням доречних конструкцій та збільшенням словникового запасу. Я успішно склала декілька міжнародних іспитів з англійської (IELTS, CAE, CELTA), захистила кандидатську дисертацію на тему навчання аудіювання майбутніх перекладачів і, головне, зрозуміла одну найважливішу річ — неважливо, скільки правил чи слів ти вивчиш, якщо ти не можеш їх вільно використати у своєму мовленні. Вважаю, що неправильно приховувати такі інсайти) Тому я одного разу запропонувала своїм студентам спробувати себе на такому ж засіданні клубу розмовної англійської Toastmasters. Про те, що з цього вийшло, розповіла студентка 2 курсу Національного транспортного університету міста Києва Дяченко Діана, яку визнали найкращим спікером у той самий вечір.

Усім привіт! Мене звати Діана, і я хотіла б розповісти про свою участь у Toastmasters. Про цей клуб я раніше нічого не знала, і про нього мені розповіла мій куратор та викладач в університеті. Вона запросила мене та ще декількох студентів на цей захід. Насправді, я дуже хвилювалась, бо це мій перший досвід у такій сфері. На щастя, зустріли нас дуже тепло, можна було відчути, що всі там — близькі один одному люди, і нас відразу прийняли у цю невеличку родину.

До початку програми ми спілкувалися українською мовою, нам розповідали детальніше про клуб та його можливості. А потім ми відразу перейшли на англійську. І тут почалося найскладніше. Усі мої друзі почали ще більше хвилюватися, і я у тому числі. Ми трішки боялись, що щось не так скажемо чи зробимо, але Олена Євгенівна показала нам, що немає чого боятись, і виступила на сцені першою. Було дуже приємно, що наш куратор не тільки дала нам можливість взяти учать у цьому заході, а була весь час з нами та підтримувала.

Отже, розпочалась сама програма, і нам пояснили правила, за якими ми рухалися далі:

• у кожного було по одній хвилині на виступ. Якщо потрібно, то виступ міг тривати довше, але була спеціальна людина, яка слідкувала за часом, та попереджувала усіх за допомогою різнобарвних паличок;
• був представник від колективу, який слідкував за граматичними помилками, і в кінці кожному учаснику він їх представив;
• ще один учасник рахував, скільки промовець говорить непотрібних звук під час своєї промови, таких як: um, uh, er, ah, like, okay, right, and you know;
• також було двоє ведучих, які саме проводили цей захід. Одна ставила питання, а інша проводила ігри.

Найцікавіше те, що на кожному засіданні клубу Toastmasters ці ролі виконують різні люди, тобто, їх вибирають випадково. Після того, як ми всі трішки познайомились, розповіли про себе всій групі, нас почали викликати на сцену та ставити різні актуальні питання. Мені «дуже пощастило», і на сцену я вийшла першою, що ще більше мене спантеличило. Але атмосфера була дуже дружня — коли комусь передавали слово на сцені, то завжди потискали руки, а також після кожного виступу здіймалися аплодисменти (я вважаю, це хороший спосіб показати, що тут можна не боятись висловити свою думку, і ніхто не буде тебе засуджувати). Отже, коли я вийшла на сцену, то забула все, що було у моїй голові. Помовчавши декілька секунд, почала щось говорити. Після мого виступу мені зааплодували. І я зрозуміла — треба бути сміливішою. Хоча я зробила багато помилок у своїй промові, довго підбирала слова, які краще сказати, але я не мовчала. Дуже важливо не розгубитися на сцені, і, навіть якщо це питання, якого ти не очікуєш, потрібно спробувати донести свою думку так, як ти її розумієш. Якщо ти щиро думаєш і відповідаєш, то люди зрозуміють тебе навіть з помилками. Хочу дати ще одну пораду, якою сама завжди користуюсь: якщо не можеш донести щось словами, то спробуй показати тілом чи руками. Це не означає, що потрібно махати руками, як навіжений. Це повинні бути прості рухи, які можуть дати змогу співрозмовнику чи групі людей краще вас зрозуміти.

Особисто мені жестикуляція дуже допомогла під час гри. Потрібно було вибрати дві картки (місце і подія), і відтворити це грою тіла чи розмовою. Як ви вже зрозуміли, я використовувала все, аби просто донести свою думку. У кінці програми я навіть виграла приз за свої виступи і отримала медаль, що було дуже приємно. Toastmasters дає чудову можливість спробувати свої сили та перебороти страхи на сцені. Якщо регулярно відвідувати ці заходи, то дійсно можна покращити рівень англійської та стати відкритою людиною, яка не боїться спілкуватись. Усім раджу спробувати!

Детальніше про зустрічі клубу розмовної англійської Toastmasters у Києві.

Ми вдячні за пізнавальну зустріч у клубі Toastmasters на Золотих воротах Президенту клубу Олені Яценко, ведучому вечора Юрію Стеценко, Ah-counter Людмилі Шевченко, таймеру — Саші Грушко, ведучій сесії-імпровізації Олені Любинецькій, оцінщику сесії-імпровізації Лесі Юрчишин, граммаріану Вадиму Юденко. З вами було цікаво!)

Автор статті — Діана Дяченко

Деловые переговоры на английском
Английский с носителями языка
70 Business English Speaking Topics